«Росіяни дивилися з-під лоба»: вінничанин у Гімалаях підняв прапор Повітряних сил і говорив про московську нечисть
- Валерій Тварковський з Вапнярки у свої 67 підкорив Гімалаї на спомин про полеглих українських льотчиків. На горі Лобуче, висота якої 6119 метрів, підняв два прапори: України і Повітряних сил.
- Яка трагедія спонукала його вирушити в гори? Де ще побував, крім Гімалаїв? Що радить тим, хто виявить бажання підкорити гірські вершини? Що найбільше дошкуляло в дорозі? Про це чоловік розповів журналісту «20 хвилин».
— Восени 2021-го померла моя дружина, — з сумом згадує Валерій Тварковський. — Ми обоє захворіли на ковід. Мене врятували, а її…
Пан Валерій разом з дружиною працювали вчителями у селищі Вапнярка. Виховали двох дітей — сина і доньку. Горе звалилося таким важким тягарем, що не знав, як жити далі.
Несподівано його життя змінили гори. Вони дали чоловікові можливість жити далі. Він навчився навіть у горі тримати шлях у гору. Берегти пам’ять не тільки про дружину, а й про полеглих військових пілотів. Чому саме про них?
За два дні піднявся на шість вершин
Якось у ті важкі для нього дні син дав пораду. Сином неабияк пишається: він служить у Повітряних силах. Батько мимоволі відчуває свою причетність до цього виду військ. Порада була незвична, але батько сприйняв її. Син сказав, що його друзі йдуть у похід в Карпати. Пропонував татові доєднатися до них.
— Ніколи раніше я навіть не мріяв про гори, не кажучи вже про походи, — каже Валерій. — Хлопці, друзі сина, подивилися на мене — на той час мені вже було 64, а вони планували за два дні піднятися на всі шість 2-тисячників українських Карпат. Сумнівалися, що витримаю. А я сказав: поживемо — побачимо. І пройшов разом з ними усі вершини. Ніде не відстав.
Пан Валерій ще не повернувся з Карпат додому, а вже задумався над тим, куди б це ще піти в гори.
— Це був момент, коли я ніби відвів душу, несподівано гори стали розрадою, — згадує той перший похід. — Перша ночівля біля Бребенескула, світанок над Чорногірським хребтом, спільна фото на Говерлі — цього виявилося достатньо, щоб гори назавжди запали в душу.
Співрозмовник нагадує, що Говерла, найвища гора в українських Карпатах, стала найвищою точкою, яку він підкорив тоді уперше в житті. Її висота 2061 метр. Надалі він поступово піднімався все вище і вище. Наступним сходженням стали Альпи, де підкорив найвищу вершину гору Монблан (4806 метрів), а недавно, наприкінці жовтня нинішнього року, повернувся з Гімалаїв, де піднявся на засніжене плато гори Лобуче, висота якої 6119 метрів.
На прапорі — прізвища полеглих льотчиків
Після Карпат року Валерій Тварковський побував в Альпах, де підкорив найвищу гору Монблан. Розгорнув прапор Повітряних сил України. У цих військах служить його син. Коли чоловік повертався з Альп, у нього виникла ідея: перетворити цей прапор на символ пам’яті.
— Я виписав на ньому прізвища всіх наших пілотів, які загинули з 2014 по 2025 рік. Вінничан Могилка та Майбороди, моїх земляків Лазовського та Ляшенка, — каже Валерій.
Перед тим, як відправитися у Гімалаї, йому передали ще один прапор. Це було знаменом командування «Південь» Повітряних сил. Військові сказали, що це ініціатива їхнього Командувача. Він особисто просив розгорнути його на гірській вершині у Гімалаях.
Валерій відчув неабияку відповідальність, коли отримав прапор військових авіаторів. Не раз згадував цей епізод до дорозі до Непалу, саме в цій країні відбувається сходження на найвищу вершину світу Еверест. І не тільки на Еверест. Мандрівники піднімаються на інші вершини.
Наш земляк Валерій Тварковський (на фото він третій справа) піднімав також прапор України. Розповів присутнім учасникам експедиції про те, як мужньо наші військові відстоюють рідну землю. Окремо згадав авіаторів з бригад командування «Південь». Подякував воїнам за звитягу..
У групі, в якій він йшов, було шестеро туристів: двоє британців, один поляк, ще двоє з москви, вони колишні жителі Криму, шостий учасник — керівник групи з Одеси Олег Іванченко. Москвичі не перечили Тварковському, коли він засуджував війну рашистів і дії їхнього кровожерливого кремлівського вбивцю. Навпаки, казали, що все розуміють. У росію виїхали тому, що там проживають їхні родичі.
— Спершу ми піднялися до базового табору гори Еверест, — каже Валерій. — Він розташований на висоті 5356 метрів. Саме там я вперше підняв прапор і звернувся до людей з короткою промовою. У горах дуже багато туристів з різних країн. Навіть кілька москалів сиділо неподалік. Це крім тих двох з москви, які йшли з нами. Вони дивилися на мене з-під лоба, але я сказав, що хотів: і про московську нечисть, і «слава нації», і «смерть ворогам». Вони не відповіли жодним словом.
Вдруге розгортав прапор на вершині гори Лобуче, це 6119 метрів. Там прозвучали гасла «Слава Україні!», «Героям Слава!». Там наш земляк згадав українських пілотів, які ведуть повітряні бої з російськими варварами. Запис його слів робив керівник групи одесит Олег Іванченко.
Шестеро в одній зв’язці
Останній відрізок сходження був найскладнішим. Підйом нагадував дії скелелазів.
— Перед тим нам треба було трохи відпочити, — розповідає Валерій Тварковський. — Зупинилися на перевалі Лобуче. Розклали намети. Температура повітря була трохи нижче семи морозу.
Перекусили сублімованою їжею, лягли близько дев’ятої, а вже о пів на другу ночі піднялися, одягнули «залізо» — це страхувальні системи, карабіни, «кішки», шоломи, ліхтарі — і розпочали сходження. Піднімалися в одній зв’язці. Гора непроста. Весь час ішли на жумарі. Це такий пристрій, що підтягуєшся ним по мотузці: вгору ковзає, вниз — ні. Крок-другий — і зупиняєшся, щоб віддихатися через гіпоксію, кисневу недостатність. До речі, керівник групи постійно вимірював кожному рівень кисню.
— Попереду усіх піднімався гід Олег Іванченко. Я йшов третім. З нами був ще один гід, з місцевих. Коли виникала необхідність перестібатися з однієї мотузки на іншу, він допомагав це робити, — розповідає наш земляк.
На вершину піднялися приблизно о восьмій-пів на дев’яту ранку. Температура повітря становила мінус десять градусів. Перед початком сходження, внизу, термометр показував плюс 25, а тут — мінус десять. Сніг побачили уже на висоті чотири тисячі метрів.
За словами співрозмовника, на вершині Лобуче дуже обмежена площа майданчика. Тому всі шестеро учасників були пристебнуті один до одного. Пан Валерій знайшов місце трохи осторонь і розгорнув прапор. Керівник групи зафіксував це на фото і відео.
— Спускалися на спускових пристроях, їх називають «вісімки», — говорить Валерій. — Задом, тримаючись за мотузку: лівою підтримуєш, правою подаєш… Нам поталанило з погодою. Дуже гарна видимість була. Місцевість там загалом фантастична.
Уявіть, на висоті чотири тисяч метрів протікає бурхлива гірська річка. Через неї міст, по якому ходять не тільки люди, а й тварини.
Як дізнатися про походи?
Валерій Тварковський користувався послугами команди під назвою «ЕкстримГід». Її створив досвідчений мандрівник Олег Іванченко. Він понад 15 років супроводжує туристів у гори, причому, у різних країнах світу.
Мій співрозмовник дуже схвально відгукується про організовану Іванченком поїздку в Непал і сходження на гору Лобуче.
— Планувати сходження треба хоча б за пів року, аби добре підготуватися, — говорить він. — У мене було саме так. Керівник групи протягом цього часу спілкувався зі мною, давав поради, як фізично підготуватися, біг обов’язковий, щоправда, я давно займаюся бігом. Були вправи на витривалість. Звертав увагу на харчування
Першим запитанням у Валерія до керівника групи було про вік. Чи зможе людина у 67 років піднятися на вершину у понад 6000 метрів? Іванченко на це відповів: «Якщо гарно підготуєтеся, проблем не виникатиме». Так воно й сталося.
Скільки це коштує?
Гори потребують також фінансових витрат. Співрозмовник називає по пам’яті суми коштів, витрачених під час подорожі.
Авіаквитки обійшлися у 1,5 тисячі доларів, вартість програми супроводу 2,2 тисячі доларів, сюди входить низка витрат під час перебування в Непалі, зокрема, дві ночі в готелі у Катманду, внутрішній переліт, оплата авто і т.д. 175 доларів коштує перміт, так називається дозвіл, що його видає туристам місцева влада для сходження в гори. Ще 100 доларів заплатив за альпіністське спорядження. Сімсот доларів обміняв на тамтешні рупії, аби платити за екскурсії, придбання сувенірів. Загалом витратив приблизно 5000 доларів.
— Мені трохи поталанило, що перед тим виграв змагання, організовані організацією «Ми вінничани» і МХП, за що отримав 10 тисяч гривень, — каже співрозмовник. — Фінансово підтримали трохи знайомі фермери, коли дізналися, що цей похід присвячую нашим захисникам. Плюс трохи своїх коштів назбирав за рік.
Для порівняння пан Валерій називає вартість сходження на найвищу вершину світу Еверест. Каже, перміт на сходження коштує 15 тисяч доларів, а загалом похід обійдеться приблизно у 70 тисяч доларів.
Про найскладніше і подяку Командувача
Найскладнішим у двох походах в Альпи і Гімалаї для Валерія Тварковського стало незнання англійської мови.
— Ви навіть не уявляєте, наскільки ти почуваєшся пригніченим, коли люди поруч з тобою спілкуються, а ти не можеш це робити, — каже чоловік. — Ти не можеш заповнити простий документ перміт, не можеш запитати про транспорт чи придбати квиток, взагалі нічого не можеш, почуваєшся не інакше, як німою людиною. Так було у мене у Франції під час сходження в Альпи, те само відчув у Непалі і по дорозі. Під час розмови з молоддю постійно повторюю: вчіть англійську!
Ще Валерій поділився, що отримав гарну новину. Йому повідомили, що удостоїли відзнаки «Хрест Повітряних Сил». Поки що її не отримав, але вже знає, що така нагорода на нього чекає.
Читайте також:
«Вийшли з лікарні через інший хід»: як підполковник поліції у розшуку втік від своїх і ТЦК
Як «димовухи» викурили окупантів: 30 тисяч димових шашок передала на фронт «Солдатська куховарня»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
